«Після операції на серці лікарі не вірили, що зможу народити дитину»: історія єдиної в Україні жінки, яка стала мамою, незважаючи на критичну вроджену ваду
Кесарів розтин Стефанії виконали на 37-му тижні вагітності в Інституті серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова. Новонароджена дівчинка важила 2 кілограми 730 грамів, її зріст був 50 сантиметрів.
— Я така щаслива, що стала мамою! — каже Стефанія. — Ми з чоловіком мріяли про дитину. Але лікарі переживали навіть більше, ніж я. Адже я народилася з критичною вадою серця — транспозицією магістральних судин, тобто природа переплутала їх місцями. В чотири місяці мене врятував кардіохірург Ілля Миколаєвич Ємець завдяки операції, яку до нього в Україні ще ніхто не робив. Ми жили в Одесі, але я довго була під наглядом спочатку столичних спеціалістів, потім — місцевих. Відверто кажучи, психологічно на мене це не вплинуло: не відчувала себе хворою, бо ані мама, ані лікарі не акцентували на цьому мою увагу. Почувала себе нормально і фактично забула про те, що була прооперована.
— Ви стали психологом?
— Так. Закінчила університет за цією спеціальністю. Працюю в дитячому садку, дуже люблю дітей і відчуваю, що це взаємно. Коли ми познайомились з майбутнім чоловіком, навіть не уявляла нашу сім’ю без дітей. Тому невимовно зраділа, побачивши, що тест на вагітність позитивний. Одразу сказала про це чоловікові і мамі. Це було в суботу, а в понеділок чоловік мав іти в рейс, бо контракт був підписаний, відмінити нічого неможливо.
А перша мамина реакція стала такою: «Чудово! Треба терміново їхати в Київ, в Центр дитячої кардіології і кардіохірургії, яким керує Ілля Ємець, до Руденко». Надія Миколаївна — відомий кардіолог, і саме з нею ми були на зв’язку протягом 12 років після операції. Ще тоді лікарка сказала мамі: «Як тільки Стефа завагітніє, одразу приїжджайте!»
Згадуючи ті часи, Ніна, мама Стефанії, підтверджує слова Надії Руденко. Коли донька почала зустрічатися з хлопцем, Ніна пригадала цю фразу. Почути про доньчину вагітність було для неї і страшно, і бажано.
— Через два дні після зробленого тесту, 1 квітня, ми зі Стефанією вже були в Києві, — каже Ніна. — На запитання Надії Миколаївни Руденко, який строк вагітності у Стефи, чесно сказали: «Два дні». Це прозвучало як першоквітневий жарт. Насправді, як з’ясувалося після обстеження, йшов третій тиждень. І нас, і лікарів хвилювали два питання. Перше: як Стефанія перенесе вагітність? Друге: чи немає вад серця у дитини?
— Стефанії зробили УЗД внутрішньоутробно?
— Так. В команді Ємця працює один з кращих в Україні спеціалістів, який може розгледіти найменшу ваду серця у плода, — Андрій Куркевич. Він на різних строках виконував обстеження і підтвердив, що у дитини вад немає. Вагітність проходила нормально.
Читайте також: Вроджені вади у плода: дитячий хірург радить, коли краще їх усувати і що робити, якщо пропустили
— У Стефанії досить рідкісне як для мешканки Одеси ім'я, тим більше на той час, коли його дали, понад 25 років тому…
— Коли вона народилася, ще в пологовому будинку мені сказали, що дівчинка не виживе через те, що у неї дуже складна вада серця, і через тиждень виписали додому фактично вмирати. Хтось порадив запросити священника, щоб охрестити дитину. Ми не придумали доньці ім’я. Тоді священник сказав: «Вона народилась у день святого Стефана, 9 січня. Ви не проти назвати дитину Стефанія, щоб у неї був янгол-охоронець, коли вона стане янголятком?» Ми погодились. Гадаю, цей святий справді охороняє доньку. Я це відчувала і відчуваю.
…На шостому місяці вагітності лікарі порекомендували Стефанії госпіталізацію: ніхто не міг передбачити, як проходитиме останній триместр, коли серце жінки повинно буде підтримувати повноцінний кровообіг не тільки в своєму організмі, а й у дитини, маючи подвійне навантаження. Понад два місяці Стефанія знаходилась у столичному Інституті педіатрії, акушерства і гінекології. Коли було призначено кесарів розтин, породіллю перевели в Інститут серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова, і операцію акушери-гінекологи виконували в присутності кардіохірургів, які в будь-який момент могли прийти на допомогу. На щастя, їхня допомога не знадобилася, все пройшло без ускладнень.
Через кілька днів мама й бабуся Ніна вже опікувалися новонародженою Полінкою в окремій палаті Інституту серцево-судинної хірургії. А Ніна згадувала, як саме в цьому інституті 29 років тому рятували її донечку. Те, що все ж врятували, виконавши надскладну операцію і ліквідувавши, як кажуть лікарі, критичну «синю» ваду серця, тоді було дивом. Тепер дивом стало народження онучки.
«Після операції я не повірила, що в кувезі моя Стефанія: личко було рожеве, а не синє, губи червоні»
Важко уявити стан мами, яку виписують з пологового будинку зі словами: «Ваша дитина не житиме, бо має ваду серця, несумісну з життям…»
— З того часу пройшло 29 років, а мені здається, що пам’ятаю кожну мить, — згадує Ніна. — Донька народилася 9 січня, а 15-го нас відправили додому фактично чекати, коли дитина помре. Звичайно, я була у відчаї. Але донька жила, я продовжувала її годувати, гуляти з нею. От тільки ввійшло у звичку: коли Стефанія спить, підносити палець до її носика, щоб відчути, чи дихає. А коли виходила з дитиною на прогулянку, інші мами заглядали в коляску й дивувалися, що личко у Стефи буквально синє. Радили не так тепло одягати дитину, щоб не перегрівалась. Вони не розуміли, що таке «синя» вада серця: це коли замість артеріальної, збагаченої киснем крові, в кровообіг потрапляє венозна. Я ж знала про вади серця, тому що якраз навчалася на другому курсі педіатричного факультету медінституту.
Так пройшов майже місяць. Якось під час прогулянки з дитиною я зустріла молодого лікаря, який спостерігав мене під час вагітності. Він поцікавився, як справи, а дізнавшись, що я не знаю, що робити, одразу запитав: «Чого чекаєш, чому опустила лапки і не шукаєш спеціалістів у Києві? Медицина ж іде вперед!» Вже наступного дня моя мама взяла квиток на літак і полетіла в столицю, щоб показати результати обстежень Стефанії в Інституті серцево-судинної хірургії. Дитячий кардіохірург Ілля Ємець сказав, що йому треба бачити дитину, щоб зрозуміти, що з нею і чи можна допомогти.
Після обстеження в Києві виявилося, що вада серця у Стефанії ще складніша, ніж визначили одеські лікарі — транспозиція магістральних судин. Жодна спроба врятувати дитину з таким діагнозом на той час в Україні не вдалася.
— Ілля Ємець сказав, що єдине, що може запропонувати, — дочекатися австралійських лікарів, які мали приїхати в Київ у травні, щоб допомогти українським дитячим кардіохірургам робити найскладніші операції новонародженим, — продовжує Ніна. — Ми погодились. Але щоб Стефанія дійсно дожила до цього моменту, їй зробили так звану процедуру Рашкінда: увійшли катетером в серце і розширили отвір у міжпередсердній перетинці, щоб трохи краще організм забезпечувався киснем.
— І ви дочекалися свого шансу…
— Так. 22 травня — Стефанії було вже чотири місяці — нас терміново викликали з Одеси в Київ. Мене попередили, що така операція — це фактично експеримент, але все ж є шанс врятувати дитину. В день, коли доньку оперували, ми з мамою тільки молились і чекали, що скажуть лікарі. Звертались до святого Стефана, янгола-охоронця. Коли наступного дня нам сказали, що донька вижила, це вже було щастя. А на п’ятий день я почула: «Маму в палату, терміново!» Це означало, що Стефанія одужує.
— Тобто Стефанію перевели з реанімації?
— Так. І я її не впізнала. Медсестра підвозить до мене кувез, а в ньому дитина з рожевим личком, червоними губами. Кажу: «Це не моя!» А жінка: «Та точно ваша! Беріть вже!» Стан у Стефанії змінився одразу, тому що кровообіг став іншим, кисень почав поступати до органів. Через два тижні після операції ми вже були вдома.
— Стефанія розвивалася, як всі дітки?
— Спочатку трохи відставала. Пізніше почала говорити, пізніше ходити: позначилася нестача кисню у перші чотири місяці. Але після трьох років Стефа наздогнала ровесників.
— Ії серце можна вважати здоровим?
— Ні. Воно має особливості, але працює нормально. Під час вагітності серце подужало подвійне навантаження, а це свідчить про те, що операція Стефанії була виконана віртуозно. І все ж донька понад два місяці знаходилась під постійним наглядом спеціалістів Інституту педіатрії, акушерства і гінекології — завідувачки відділенням акушерських проблем екстрагенітальної патології Юлії Володимирівни Давидової та акушера-гінеколога Ольги Михайлівни Кравець. Завдяки цьому вагітність вдалося зберегти до 37-го тижня і дитина народилась доношеною.
«Кожне неврятоване життя підриває хірурга психологічно, а кожне врятоване повертає в операційну»
«ФАКТИ» писали про перші операції, виконані новонародженим з приводу критичних, несумісних з життям вад серця. Без хірургічного втручання такі діти гинули в перші години чи дні після народження. На початку 90-х Ілля Ємець пройшов стажування в одному з кардіохірургічних центрів Австралії, де вже успішно виконували операції новонародженим з критичними вадами серця.
— Коли я повернувся в Україну після стажування, одразу спробував зробити складну операцію, але дитина не вижила, — згадує директор Науково-практичного центру дитячої кардіології і кардіохірургії МОЗ України Ілля Ємець. — Розумів, що при критичних вадах оперувати треба якомога швидше, поки в організмі дитини не сталися незворотні зміни. Успішна операція з приводу транспозиції магістральних судин (це був хлопчик Михайлик) відбулась 22 квітня 1992 року. Я зробив її самостійно і насправді повірив у свої сили. Тому що кожне неврятоване життя підриває хірурга психологічно. Після невдач у мене навіть з’являлись думки покинути кардіохірургію. Але кожне врятоване життя не дає цього зробити, повертає в операційну. І ти вдосконалюєш методи втручання, вчишся і вчиш, а поступово створюється школа, формується команда. Їй незабаром виповниться 30 років. Як і Стефанії, ровесниці наших успіхів. Вона зробила усім нам величезний подарунок, бо стала першою щасливою мамою, яка народила дитину, незважаючи на те, що колись перенесла таку складну операцію на серці. Зараз ми щороку виконуємо близько трьох тисяч операцій. Якщо усунути вади серця вчасно, в переважній більшості випадків дитина росте практично здоровою.
…Стефанія не ходила в дитячий садочок, а от до школи пішла вчасно.
— Це був приватний заклад, в якому дітей навчали за особливою програмою, — розповідає Ніна. — Доньці це подобалось. Вона не тільки читала, писала, рахувала, а й грала на флейті, займалася кінним спортом, вишивкою, плетінням. У Стефанії було гуманітарне спрямування, тому й обрала вона професію психолога.
Читайте також: «Син уже до двох годин на день дихає самостійно»: вперше в Україні дитині імплантували стимулятор нерва діафрагми
Заступник директора з наукової роботи Центру дитячої кардіології і кардіохірургії Надія Руденко знає Стефанію з перших днів життя. Саме Надія Миколаївна стежила за тим, як розвивається серце у дитини, чи справляється з навантаженням. Адже спеціалісти центру не полишають своїх пацієнтів.
— Коли Стефанія завагітніла, то разом з мамою приїхала до нас на обстеження, — говорить Надія Руденко. — Ми не побачили протипоказань до вагітності і передали Стефанію колегам — спеціалістам Інституту педіатрії, акушерства і гінекології, з якими тісно співпрацюємо. В Україні на сьогодні близько 130 наших колишніх пацієнтів, яким була зроблена операція на серці по методу Сеннінга. Стефанія єдина з них, хто наважився народити дитину. Але таких сміливих жінок зараз стає все більше. Ті, кому вдалося усунути вади серця в ранньому дитинстві, зараз вже дорослі, у них з’являються сім’ї. А повноцінна і щаслива сім’я найчастіше все ж та, в якій підростають діти.
.jpg "«Сподіваюсь, що донечка, яку ми назвали Поліною, ростиме здоровою і щасливою», — говорить Стефанія. Фото надано Центром дитячої кардіології і кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України")
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію мешканки Одеси, якій на п'ятому місяці вагітності столичні хірурги провели надскладну операцію — успішно видалили величезну пухлину мозку.
Читайте також: У породіль з'явилися нові можливості: столичний пологовий будинок № 5 відкриває важливу програму
Фото із сімейного альбому
1912Читайте нас у Facebook
