«Моє механічне серце працює відмінно»: в столичній Олександрівській лікарні паціенту імплантували новітній пристрій замість донорського органу

Інфаркт, як вважають лікарі, Ігор Кривенчук переніс на ногах. На серці у нього лишився рубець. Тоді, вірогідно, почалися проблеми зі здоров’ям. Три роки чоловік провів в зоні бойових дій.

— На фронті (а я служив в артилерійській бригаді) про здоров’я не думаєш, — каже Ігор Кривенчук. — І все ж мені у 2016 році довелося звернутися до лікарів: почувався все гірше, серце почало боліти, з’явилась задишка. Про те, що переніс інфаркт, навіть не здогадувався. Через ці проблеми я й демобілізувався. Стан погіршився, а обстеження показали, що серце працює дуже погано. Я ледве міг здолати 50 метрів. Щоб піднятися на другий поверх по сходах, чотири рази зупинявся. Витрачав на такий подвиг доволі багато часу. Тоді кардіохірург Віктор Клюзко пояснив, що мені потрібно встановити «моторчик» — механічне серце, але такого приладу поки що немає.

— І вам довелося чекати?

— Ні. Я б його не дочекався. Запропонували встановити кардіостимулятор-дефібрилятор. Цей прилад міг врятувати від зупинки серця і смерті. Я погодився. Після операції, яку мені зробили два роки тому, почувався набагато краще. Здалося навіть, що без механічного серця вдасться обійтись. Але не судилося. Покращення було тимчасовим. За минулий рік швидка тричі привозила мене до лікарні, щоб «оживити». Лікарі реально рятували мені життя. Хоча що то було за життя? Страшенна слабкість, неможливість рухатися, задишка. Наприкінці серпня я знову опинився в реанімації Олександрівської лікарні.

Прилад, який виконує функції серця, в лікарні вже був. Ігор став третім пацієнтом, якому спеціалісти Олександрівської лікарні встановили механічне серце.

— Ми дуже сподівалися, що нам вдасться допомогти Ігорю Олеговичу, хоча ситуація була вкрай важка, — розповідає завідувач відділення кардіохірургії Олександрівської клінічної лікарні столиці Віктор Клюзко. — Ультразвукове дослідження серця показало, що фракція викиду (показник того, наскільки серцевий м’яз може скорочуватись, проштовхуючи кров) складала всього 17 (!) відсотків. Кожен з тих діагнозів, які встановили пацієнту, був надзвичайно небезпечний. А разом вони складали картину дуже і дуже тяжкого стану: серцева недостатність, легенева гіпертензія, асинхронія, дилатація (збільшення камер серця)…

— Тобто пацієнту необхідно було або пересадити донорське серце, або встановити механічне?

— Так. Іншого виходу не було. Трансплантація в Україні зараз активно розвивається. Є ентузіасти цієї справи, і слава Богу. Але в світі все ширше застосовується й інший ме-тод — встановлення штучного серця. Досвід вже чималий. Крім того, прилади, здатні замінити людське серце, постійно вдосконалюються.

— У штучного приладу є переваги?

— Кожний метод має право на існування. Раніше вважалося, що механічне серце лише дозволяє пацієнту дочекатися трансплантації. А тепер міжнародні дослідження вже довели, що терміни служби і донорського, і штучного серця практично збігаються. Для того щоб встановити штучне серце, не потрібні аналізи на біологічну сумісність донора та реципієнта, в подальшому не треба приймати імуносупресанти — ліки, які не дають серцю донора відторгнутися. З іншого боку, штучне серце необхідно підзаряджати, ходити з сумочкою, в якій знаходяться батареї. Це не дуже зручно. Але ж рятує життя!

«Ще в лікарні почав підніматися по сходах»

Операцію по встановленню штучного серця Ігор переніс добре.

— Відкривши очі в реанімації, одразу побачив свого хірурга Віктора Клюзко, — розповідає Ігор Кривенчук. — Я потиснув йому руку. А він каже: «Все буде добре!» Віктор Миколайович не тільки спеціаліст екстра-класу, а ще й оптиміст, здатний заряджати впевненістю пацієнтів. Уявляєте, я навіть не відчував, що мені зробили розтин, що була така складна операція!

— Скільки часу ви знаходились в реанімації?

— П'ять днів. І як тільки мене перевели в палату, почав ходити самотужки, навіть по сходах. Тренувався. А через два тижні мене виписали додому. Для сім’ї це була справжня подія. Приїхали дружина, діти, онуки, інші родичі. Всі раділи зі мною, і, звичайно, усіх цікавило, як же я «підзаряджаюсь».

— І як це відбувається?

— Сумочка з батареєю постійно має бути зі мною, щоб забезпечувати ритмічну роботу механічного серця. Проведені підшкірно дроти йдуть від приладу до батареї. А коли заряд закінчується, беру іншу батарею, а цю ставлю на підзарядку.

— Не пропускаєте час?

— Ні. Прилад не дасть щось зробити з запізненням — одразу піде гучний сигнал. Але досі ніяких негараздів ще не було. До речі, контролюється не тільки заряд батареї. Один дріт під’єднаний до пристрою, який фіксує показники роботи серця. Якщо буде порушення ритму, теж включиться сигнал. В лікарні попередили: в такому випадку можна телефонувати лікарю в будь-який час. Сподіваюсь, що це не знадобиться.

— Який у вас зараз режим дня?

— На час карантину ми з дружиною переїхали в село, на батьківщину. Тут вільніше дихається. Зранку вирушаю на прогулянку. Проходжу близько трьох кілометрів, пізніше — ще кілька. Можу вже щось потроху робити по господарству. Але лікарі попередили, що пів року треба берегтися. Це період реабілітації. А потім навантаження можна збільшити.

— Чоловік зараз вже сідає за кермо автомобіля, але поки що їздимо вдвох, — говорить дружина Ігоря Наталя. — Після операції пройшло два місяці, а я бачу, як Ігор буквально ожив. Вже і до заміни батарей призвичаївся, хоча спочатку трохи через це комплексував. Та якщо згадати, в якому стані він був до хірургічного втручання, стає страшно: бачиш, як чоловік страждає, прислухаєшся до того, чи дихає, а допомогти нічим не можеш. Морально це дуже важко.

— Лікарі пояснили вам, як буде працювати механічне серце?

— Звичайно. Показали все на малюнках, розповіли, що будуть робити. Ми знали, на що йдемо. І зараз дуже вдячні лікарям, які дали нам такий шанс — разом жити далі. Бути половинками один для одного.

«Щороку ми робимо до 200 складних і надскладних операцій на серці»

В кабінеті у Віктора Клюзко є дивовижна ікона, на яку неможливо не звернути увагу. Питаю у господаря, який сюжет лежить в основі.

— Це копія старовинної ікони, в якій йдеться про жертовність людини, — каже Віктор Миколайович. — Ікону написав і подарував наш пацієнт, якого ми врятували, — талановитий художник. І знаєте, що особливо вражає: з тіла Христа виростає виноградна лоза, вона виходить саме в тому місці, де ми робимо розтин, встановлюючи механічне серце. З того отвору виводимо дріт, щоб під’єднати його до зовнішньої частини пристрою, — і серце підзаряджається.

— Такий збіг?

— Так. Помітив, що в медицині їх трапляється багато. Вони нас навіть не дуже дивують. Ми призвичаїлись. Іноді рятуєш людину, розуміючи, що шансів це зробити практично немає. І вона живе! Значить, ти все вчинив правильно, не опустивши рук, не допускаючи думки, що тобі щось не вдасться.

Читайте також: «Я не відчуваю, що серце у мене жіноче. Працює воно добре»: в Інституті серця провели 14-ту в цьому році в Україні трансплантацію

— Але ж це ще й досвід, професіоналізм…

— І не тільки власний. Є кілька чинників: склалася дуже професійна команда, відділення забезпечене новітнім обладнанням і взагалі всім необхідним, щоб рятувати людей, є особистий досвід, відпрацьована концепція роботи відділення. Пацієнт тільки в операційній може відчувати, що він в лікарні, але навіть там має бути затишно. Обстановка в палатах не повинна особливо відрізнятися від домашньої. Психологічний комфорт для одужання дуже важливий.

Завдяки міським програмам кияни можуть безкоштовно, тобто за рахунок бюджетних коштів, отримувати вартісні клапани серця, стенти, оксигенатори. Механічне серце новітньої моделі (в Україні ми застосували її вперше) було встановлене трьом пацієнтам. На жаль, один з них загинув, захворівши через півроку на COVID. Але якість життя у двох інших суттєво поліпшилась. Ми робимо близько 200 операцій на рік, серед яких є складні й надскладні.

Читайте також: «Про те, що я перша в Україні дитина з пересадженим серцем, тепер розповідаю в Інстаграмі»: 13-річний Максим перебуває під наглядом лікарів

— Де ви здобували досвід?

— Спочатку в провідних столичних кардіоцентрах, працюючи поряд з видатними українськими кардіохірургами, потім пройшов стажування в Ізраїлі, маю сертифікат, який дозволяє робити трансплантацію серця. Але зараз мені особливо цікаво займатися встановленням механічних сердець. Думаю, прилади поступово подешевшають і напрямок розшириться. Вже зараз є бездротові моделі, заряджати батареї можна через шкіру, і дріт хірургу не треба виводити назовні. Ми ж добре підготуємось, набуваючи досвід хірургічного втручання і спостерігаючи за пацієнтами в період реабілітації.

— У зв’язку з пандемією операцій у відділенні поменшало?

— Планових — так. Тому що наші реаніматологи задіяні в порятунку пацієнтів з коронавірусом. Але, коли швидка доправляє тих, кого треба терміново оперувати, ми це робимо. Серед важких ковідних ускладнень — бактеріальні ендокардити. Можлива причина — пацієнти отримують дуже багато антибіотиків, порушується мікрофлора, імунітет слабшає, і організм не може протистояти інфекціям. Через запалення пошкоджуються клапани серця, і потрібна операція.

Хочу підкреслити: медична допомога в таких випадках, та й в усіх інших теж, повинна надаватись безкоштовно, її не можна перетворювати на бізнес, якщо держава любить і поважає своїх громадян. Адже життя — найцінніший скарб. Ми відчуваємо це щодня, спілкуючись з пацієнтами та їхніми родинами.

Раніше «ФАКТИ» розповідали про першу в Україні трансплантацію легенів. Пацієнта, який два роки до операції дихав лише за допомогою кисневого концентратора, вже виписали додому.

Фото надано Ігорем КРИВЕНЧУКОМ